Провівши минулий тиждень в Чорногорії я знайшла ще одне чарівне місце, яке може стати для вас знаковим. Якщо ви плануєте вінчання і маєте можливість розглянути варіант взяття шлюбу за кордоном, то я раджу звернути свою увагу на цю маленьку країну, населення якої дорівнює трохи більше півмільйона. У Боко Которській затоці існує маленький штучний острів, він побудований на уламках спеціально затоплених кораблів та укріплений камінням. Відповідь на питання “Чому саме там?” дає нам легенда: два брати, які були моряками, знайшли на щовбі посеред моря ікону Богоматері, вони забрали її та віддали до церкви. Але наступного ранку ікона знов опинилась у морі на тому ж місці. Зніяковілі брати знов забрали її, але історія повторилась. І на третій раз теж. Тому брати зрозуміли, що треба збудувати на цьому місці церкву. Протягом наступних 200 років укріплювали насип і лише потім звели на ньому церкву, яка стала притулком для усіх моряків Чорногорії. Вони приходили туди перед тим, як піти у далеке плавання, молились і просили Богоматір уберегти їх від хвороб та нещасть, а по поверненню дарували храму срібну пластину із зображенням пережитих ними у цих подорожах пригод: на одній видно, що чоловік переніс важку хворобу, на іншій - побачив чудеса світу. Усередині церкви дуже красиво: багато розписів та дуже великий вівтар. Цікаво, але щовбу зберегли. Треба зайти за вівтар, просунути руку у дірку вівтаря та нащупати рукою частину скелі і попросити у Богоматері щастя, здоров’я, кохання, дітей - кожному своє. Тільки попросити, а не загадати бажання. Кажуть, що зла людина не зможе просунутись між вівтарем та стіною, але ніхто з нашої екскурсійної групи не виявився таким грішним, щоб не зміг пройти.

Це місце вважається католицькою святинею, але насправді там проводять служби і православні. Я заговорила про це місце через те, що там можна домовитись про вінчання. І повірте мені, це місце справді казкове: навколо острова блакитна вода, навпроти - ще одне святе місце - острів монахів, куди не пускають туристів, маленька церква та особлива аура, яка наповнює ваше серце лише блаженним спокоєм. Після вінчання прийнято залишити у церкві щось з одягу нареченої, наприклад: букет, заколку, кульчики, резинку тощо. Ці мальенькі аксесуари вішають праворуч або ліворуч від вівтаря. Мені дуже сподобалось це місце, воно усамітнює вас в таїнстві єднання двох душ, і ти відчуваєш, що ваш союз закріплений віднині на небесах, які, здається, знаходяться прямо тут, на острові.

Ще немає схожих статтей.

(усього голосів: 4, оцінка: 4.25 з 5)

Якщо ви не знаєте, що казати у такій ситуації, хочете, щоб ваша промова відповідала звичаям на всі практично 100% або вам просто цікаво почитати зразок розмови, то будь ласка, тримайте:

— Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю.

Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді. Господар відповідає:

- Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?

Старости:

— Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.

Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:

— Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?

— Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — як перли, вуста вишенві. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.

Батько дівчини віповідає:

— Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.

— Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.

Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:

— Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором’язлива.

Заводять наречену і кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляють згоду на шлюб, дівчина пов’язує руки молодого хусткою, старостів — рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх до вечері.

Подеукуди сватання відбувалося без жениха. Тоді всі пили чарку і домовлялися про прихід родичів нареченого у гсті — «на оглядини». На cхідній Україні свати ходили з хлібом і, попередньо розламавши, підносили його в обмін на рушники. Якщо траплялася відмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.

Читаємо далі:

• Українські традиції. Діалоги сватів
• Українське сватання
• Сватання на Слобожанщині
• Право дівчини на сватання
• Особливості заручин

(усього голосів: 3, оцінка: 4.67 з 5)

Одним із найбільш складних весільних образів є японське весільне кімоно, навіть за теперішніх часів таке кімоно коштує дуже дорого, адже на його створення витрачається дуже багато часу, дорогих тканин, вишивки, до того ж, кожен елемент кімоно створюється вручну. У сучасній Японії наречені і досі надають перевагу традиційному весільному костюму, ціна якого може бути вишчою за вартість цілого будинку.

Приготування нареченої займає кілька годин: спеціально запрошені жінки прикрашають їй зачіску, роблять спеціальний макіяж та дбайливо вдягають. Для того, щоб досягти ідеального макіяжу, жінки роблять дівчині спеціальний масаж обличчя, наносять багато пудри поки обличчя не стане білосніжним, також на голову вдягають високий головний убір, який приховує “ріжки ревнощів”, які за думкою японців властиві кожній жінці.

Саме кімоно виготовляється дуже довго, оскільки навіть вручну на замовлення створюються тканини, до яких додають срібло і золото. Не кожна кравчиня візьметься за роботу створення весільного кімоно, бо малюнок на ньому повинен бути нанесений дуже ретельно, щоб він природньо перетікав зі спини на перед.

Традиційним елементом весільного образу є учікаке - довга накидка, що вдягається лише на весілля, яка навіть трохи сковує рух дівчини, що у той самий перетворює її ходу у більш витончену та граційну. Історично учікаке був ознакою заможних японок, які були дружинами самураїв та жінок благородних кланів. Вже ближче до нашого часу після того, як захоплення європейським одягом зникло, учікаке став вважатись елементом весільного костюму. Сучасне доповнення весільного кімоно - учікаке - є головною прикрасою, тому шиється з важкого шовку або парчі. Традиційною символікою є журавлі, що вважаються символами довголіття. Як правило, за таке кімоно платить наречений, але через брак грошей, багато пар беруть весільне кімоно у прокат.

Сама весільна церемонія теж є доволі цікавою. Головними учасниками свята є не тільки наречена та наречений, а й сінтоістський священник каннусі та його помічниці міко. Спочатку священник проводить ритуал очищення охарай, читаючи древні молитви, після якого молоді обмінюються чашками саке відпиваючи з них три ковтка. Лише після цього наречений та наречена обмінюються кільцями та приносять свої дари божеству храму. Як дивно, правда, що молоді обмінюються кільцями, адже це не є японською традицією? Так, не є, але вона укорінилася навіть у такій консервативній країні, як Японія. По закінченню церемонії наречена проголошує клятву вірності чоловікові та сім’ї. Варто зазначити ще один цікавий звичай: у храм наречена заходить першою, а виходить з нього, вже будучи його дружиною, другою, визнаючи таким чином його першість у прийнятті рішень.

По завершенню весільної церемонії усі направляються до банкетного залу. Кількість гостей на весіллі може бути і 50 чоловік, а може і 500. Усі гості діляться на дві категорії: члени сім’ї та друзі, кожен з них повинен внести грошовий вклад ошугі на подарунок молодим. Почесні місця поряд з молодими відводяться для накодо (свахам), а вже біля них сідають батьки. Далі усі гості розташовуються за принципом убування. Наречена за увесь день перевдягається: після традиційного білого весільного кімоно вона вдягає кольорове, що означає, що вона готова до виконання обов’язків дружини. Але сучасні наречені часто перевдягаються у звичайний європейський одяг. Усім святом керує той же тамада, який строго слідкує за правильністю промови гостей, бо на японському весіллі забороняється використовування таких слів, як “різати”, “розділяти”, “повертати” тощо. Після свята молоді дарують квіти батькам, а потім чоловік дарує невеличкі подарунки гостям.

Після медового місяця молоді повертаються додому та без всіляких церемоній йдуть розписуватись у РАЦС - це дань сучасним законам.

P.S. і на додачу я покажу як виглядає весільне кімоно:

Дякую за поміч

Читаємо далі:

• Заручини по-англійськи
• Благословення молодих
• Весільні прикмети на щастя (p.1)
• Весільні прикмети на щастя (p.2)
• Весілля і вінчання

(усього голосів: 2, оцінка: 5 з 5)