Існує стара італійська традиція: подарувати гостям якийсь невеличкий подарунок. Це, як правило, цукерки у маленькому мішечку, симпатична листівка або фігурка. Те, що не вимагає значних витрат та можна легко забрати додому після гарної вечірки, а потім додати до власної колекції сувенірів. Вважається, що таким чином молодята дякують усім за присутність та їх подарунки, а також проявляють увагу та ввічливість до усіх присутніх. Кому б не було приємно щось отримати на згадку? Все-таки завжди трошечки сумно повертатись додому після гучного свята, яке нагадає про себе лише за кілька тижнів - коли прийдуть перші фотографії. Дехто навіть намагається щось вкрасти зі свята (все рівно що то може бути: може, просто квіточка), бо кортить залишити собі частинку феєрії. То чому ж не порадувати своїх гостей таким милим подарунком? Як правило, їх молодята роблять своїми руками, що лише підкреслює їх повагу та щирість у висловленні почуттів. От і моя мама вирішила перейняти цю традицію і створила власними руками справжнє диво: паперовий торт з пакунків.

Спочатку ми сподівались знайти у продажу такі білі пакетики, але зрозуміли, що навряд такі є, тож довелось їх вирізати та складати власними силами. Усього їх було 47, якщо мені не зраджує пам’ять. Як видно, вони усі збираються у яруси, з яких і утворюється справжній тортик.

В кінці свята ми разом з Денисом розносили його, а кожен гість мав змогу обрати власний подарунок та забрати його додому. Відкривати його одразу ми заборонили! Тому хтось починав принюхуватись до нього, хтось штурхотіти, хтось м’яти - на що у кого вистачило фантазії. Але елемент задоволення та цікавості точно був у всіх. Можна сказати, ми досягнули своєю мети - прикрасили настрій гостям і отримали купу задоволення від розданих на нашу адресу компліментів.

Читаємо далі:

• Смачний чи красивий весільний торт?
• Весільний торт: а можна пробний шматочок?
• Весільний торт: як розрахувати
• Традиційне весілля Японії
• Весільний рушник: обережно

Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!

А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)

Провівши минулий тиждень в Чорногорії я знайшла ще одне чарівне місце, яке може стати для вас знаковим. Якщо ви плануєте вінчання і маєте можливість розглянути варіант взяття шлюбу за кордоном, то я раджу звернути свою увагу на цю маленьку країну, населення якої дорівнює трохи більше півмільйона. У Боко Которській затоці існує маленький штучний острів, він побудований на уламках спеціально затоплених кораблів та укріплений камінням. Відповідь на питання “Чому саме там?” дає нам легенда: два брати, які були моряками, знайшли на щовбі посеред моря ікону Богоматері, вони забрали її та віддали до церкви. Але наступного ранку ікона знов опинилась у морі на тому ж місці. Зніяковілі брати знов забрали її, але історія повторилась. І на третій раз теж. Тому брати зрозуміли, що треба збудувати на цьому місці церкву. Протягом наступних 200 років укріплювали насип і лише потім звели на ньому церкву, яка стала притулком для усіх моряків Чорногорії. Вони приходили туди перед тим, як піти у далеке плавання, молились і просили Богоматір уберегти їх від хвороб та нещасть, а по поверненню дарували храму срібну пластину із зображенням пережитих ними у цих подорожах пригод: на одній видно, що чоловік переніс важку хворобу, на іншій - побачив чудеса світу. Усередині церкви дуже красиво: багато розписів та дуже великий вівтар. Цікаво, але щовбу зберегли. Треба зайти за вівтар, просунути руку у дірку вівтаря та нащупати рукою частину скелі і попросити у Богоматері щастя, здоров’я, кохання, дітей - кожному своє. Тільки попросити, а не загадати бажання. Кажуть, що зла людина не зможе просунутись між вівтарем та стіною, але ніхто з нашої екскурсійної групи не виявився таким грішним, щоб не зміг пройти.

Це місце вважається католицькою святинею, але насправді там проводять служби і православні. Я заговорила про це місце через те, що там можна домовитись про вінчання. І повірте мені, це місце справді казкове: навколо острова блакитна вода, навпроти - ще одне святе місце - острів монахів, куди не пускають туристів, маленька церква та особлива аура, яка наповнює ваше серце лише блаженним спокоєм. Після вінчання прийнято залишити у церкві щось з одягу нареченої, наприклад: букет, заколку, кульчики, резинку тощо. Ці мальенькі аксесуари вішають праворуч або ліворуч від вівтаря. Мені дуже сподобалось це місце, воно усамітнює вас в таїнстві єднання двох душ, і ти відчуваєш, що ваш союз закріплений віднині на небесах, які, здається, знаходяться прямо тут, на острові.

Ще немає схожих статтей.

Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!

А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)

Якщо ви не знаєте, що казати у такій ситуації, хочете, щоб ваша промова відповідала звичаям на всі практично 100% або вам просто цікаво почитати зразок розмови, то будь ласка, тримайте:

— Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю.

Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді. Господар відповідає:

- Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?

Старости:

— Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.

Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:

— Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?

— Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — як перли, вуста вишенві. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.

Батько дівчини віповідає:

— Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.

— Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.

Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:

— Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором’язлива.

Заводять наречену і кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляють згоду на шлюб, дівчина пов’язує руки молодого хусткою, старостів — рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх до вечері.

Подеукуди сватання відбувалося без жениха. Тоді всі пили чарку і домовлялися про прихід родичів нареченого у гсті — «на оглядини». На cхідній Україні свати ходили з хлібом і, попередньо розламавши, підносили його в обмін на рушники. Якщо траплялася відмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.

Читаємо далі:

• Українські традиції. Діалоги сватів
• Українське сватання
• Сватання на Слобожанщині
• Право дівчини на сватання
• Особливості заручин

Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!

А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)