А тут трішки піде про організацію не тільки весілля, а й усіх інших свят, що святкувалися в Україні. Думаю, ніхто не знає і не підозрює про те, що в українців існувало поняття громади, розподілу певних обов’язків між, наприклад, дічатами і хлопцями. Цебто, були такі вельми специфічні для нашого часу, громадські органзації, які все ж таки, виконували чітко розподілені між собою обов’язки.

При вивченні шлюбних обрядів українців звертають на себе увагу існування громадських організацій як нареченої, так і нареченого. Парубки і дівчата становлять два товариства, кожен з яких мають свого вождя — отмана чи отаманку — які мають певну владу. Вони представляють свох громади, проводять усі справи, залагоджують сварки. Що теж дивно, кожна така організація мала свою касу, фонд по-нашому. Кошти звідки направляються на церковні потреби та на організацію розваг і сходин. Так що саме становить у собі парубоцька та дівоцька громади? По-перше, хочу сказати, не можна було потрапити до товариства без згоди усіх його учасників. А до обов’язків парубоцької громади належали: організація колядок, цебто хор, що повинен виконувати Свят-вечір та на перший день Різдва (а пісні за своїм характером часто були поганські), після співів робили збори грішми та продуктами, частина з яких йшла на свічки до церкви, частина — на купівлю ласощів та горілки для бенкетів, орагнізація яких лежить вже на обов’язку дівчат. Також парубки повинні були вирубувати лід на річці у формі хреста на Водохреща. Дівчата мали організовувати нічні сходини, літом надворі, а зимою — в хатах (вечорниці та досвітки). На гроші зі спільної каси купують свічки чи гас, крім того, кожна дівчина приносить з собою що-небудь із споживи. Коли дівчата починають працювати, то через деякий час з’являються хлопці з музикою та танцями. А натанцювавшись вдосталь — сідають до столу, проте отаман та отаманка до них не приєднуються, оскільки на них лежить обов’язок обслуговування гостей. А потім, усі засинають на імпровізованій постілі з соломи і засинають невиннним сном.

Читаємо далі:

• Хтось знає щось про змовини?

Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!

А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)

Як я і обіцяла, представляю продовження статті про весільні прикмети, до яких більшість з нас ставиться з повагою.

Ми знаємо, що утворилися вони давно, разом з іншими традиціями і звичаями формуючи український фольклор. Наші пращури ставилися до них з повагою, дослухаючись до більшості з них і виконуючи з точністю до вказівок. не треба забувати про значущисть цих порад, адже вони принесені нам з древності і несуть у собі мудрість нашої землі.

Проте як би не було, кожен сам має право вирішувати як йому ставитись до речей, що оточують наше життя. Питання стоїть у свідомому виборі. Тому своїм завданням я вважаю висвітлення якомога більшої кількості таких прикмет.

12. В день вінчання батьки повинні стежити, щоб ніхто із сторонніх і гостей не поправляв одяг на молодятах.

13. Молодята повинні весь час триматися разом, щоб ніхто не пройшов або не встав між ними. Щоб союз був непорушний!

14. Вінчальні свічки наречений і наречена повинні задути одночасно, до довгого спільного життя.

15. Після вінчання молоді повинні заглянути в одне дзеркало до успіху, до дружного і щасливого життя.

16. При виході з церкви/рагсу потрібно обсипати молодих крупою: рисом, пшоном або зернами пшениці до життя в достатку.

17. Молодим не можна їхати на банкет прямою дорогою. В народі говорять, що треба ввести в оману нечисту силу, а тому маршрут вибирають складний. До речі, в деяких країнах до заднього бампера прив’язують порожні консервні банки, щоб бринькали по дорозі і відлякували всяку нечисть.

18. Коли молоді під’їжджають до місця святкування весілля, машина повинна голосно сигналити. Це також відноситься до відлякування нечисті, від лихого ока.

19. Танцювати на весільному банкеті молодята повинні тільки разом і небагато з батьками. Батьки після танцю зі своїми дітьми обов’язково повинні знов з’єднати їх підвести один до одного.

20. Весільний торт розрізає наречена, жених підтримує ніж. Шматок торта з основним малюнком жених кладе на тарілку своєї судженої, наступний шматок наречена підносить нареченому. Потім вже гостям. Ця прикмета до взаємної згоди і допомоги один одному.

21. Подружкам нареченої і іншим незаміжнім пані, охочим зловити букет нареченої, замість дарованого нареченим букета потрібно кинути замовлений наперед альтернативний, або « фальшивий», букет, який трохи схожий на букет нареченої.

Щодо традиції зняття фати. Зазвичай з гостей вибирається молода пара і вони стають як би «нареченим» і «нареченою». Дівчині, передбачуваній молодій, надягають фату, зняту із справжньої нареченої, і бутоньєрку нареченого надягають уявному нареченому.

Так от, з фатою і бутоньєркою розлучатися не можна! На цей випадок і придумали кидати альтернативний букет. Фата і бутоньєрка зберігаються удома як сімейна реліквія, і коли народжується в сім’ї первісток, фатою, наприклад, накривають малюка, коли він хворіє, або вішають над його ліжечком від зглазу.

22. Готуючи молодятам ліжко в першу шлюбну ніч (це може зробити близька заміжня родичка), подушки укладають так, щоб стикалися розрізи наволочок. До дружного життя.

За мотивами

Читаємо далі:

• Весільні прикмети на щастя (p.1)
• Прикмети по-єгиптянськи
• Намалюємо наше щастя: весілля Ніни та Сергія
• Заручини по-українськи
• Заручини по-англійськи

Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!

А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)

Заручини влаштовують або після або до сватання разом з оглядинами, запрошуючи усіх гостей нареченої та нареченого. Обряд проходить у тій же послідовності, що й сватання: приходять старости, починаютьсвоє оповідання, але з іншими доповненнями. Молода ж виносить знову рушники і перев’язувала ними сватів та молодого, дарувала дарунки.

Слала зоря до місяця:
О, місяцю-товаришу,
Не заходь ти раніщ мене;
Зайдемо обоє разом,
Зрадується звір у полі,
Зрадується гість у дорозі!
Слала Маруся до Михайла:
— Ой Михайло, мій суджений,
Не сідай ти на посаду,
На посаду раніш мене;
Сядемо обоє разом,
Звеселимо ми два двора:
Ой перший двір — батька твого,
А другий двір — батька мого.

А от на Донбасі цей процес має назву «рукобиття» або «могарич», на який кликали в першу чергу хрещених. Це дійство відбувалося у хаті молодої.

Показували «молоду» — садили якусь чужу жінку, а молдий повинен був впізнати, це його наречена чи ні. А потім вже виводили саму молоду.

Староста з боку молодої, найчастіше її дядько, пропонував молодим взятися за кінці рушника, сам брався за його середину і вів молодих на посад — найпочесніше в хаті місце — на покуть. Після цього накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев’язував рушником. З цього моменту починали співати:

Ой добре, добре буде, моя мати,
Моє сватання пити,
Та не добре буде, моя мати,
Моє ділечко робити.

Після того частування, що проходить у супроводі чисельних пісень, молодих виводять із-за столу за хустку для участі в танцях. Після танців молоді вертаються до столу і починають обмін подарунками. Молода всіх присутніх обдаровує хустками або сорочками (які сама і вишила!).

Так завершуються заручини, після яких запрошують усіх на розглядини, щоб подивится, як живе молодий, чи заможний, скільки хліба та худоби має. Іноді сім’я молодого вдавалася до хитрощів — позичали у сусідів худобу, щоб здатися більш заможними.

Читаємо далі:

• Благословення молодих
• Плетіння гільця
• Хтось знає щось про змовини?
• Українські традиції. Діалоги сватів
• Українське сватання

Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!

А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)