У народі кажуть: «Що не край — то звичай, що не вулиця — то обряд.» От наприклад, на Слобожанщині у двері палицею у двері староста не стукає, а лише пальцем тричі у віконце. А молодий залишився біля дверей. І така розмова велася на сватанні між старостами та господарем дому:

Староста 1. Добрий вечір господарям…

Староста2. І дітям їхнім.

Батько молодої. Добрий вечір!

Мати молодої. Добрий вечір!

Батько молодої. А що ви за люди й відкіля вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви мисливці які, може, вольні козаки?

Староста 1. Ми люди німецькі. Ідемо з землі турецької. Раз дома, у нашій землі, випала пороша. Я й кажу товаришу: що нам дивитися на погоду, ходім лишень шукати звіриного сліду. От і пішли. Ходили, ходили й нічого не знайшли, аж гульк, а назустріч іде наш князь, підніма угору плечі і говорить такі речі: «Гей, ви хлопці, добрі мисливці! Будьте ласкаві, покажіть дружбу мені. Трапилась мені куниця, красна дівиця. Не їм, не п’ю і не сплю од того часу та все думаю, як її достати. Поможіть мені її спіймати».

Староста 2. От ми й пішли по слідах, по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут уп’ять випала пороша — ми вранці встали і такина слід напали. Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору — у хату та й сів у кімнату. Тут і мусимо його піймати. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець.

Староста 1. Оддайте нашому князю куницю — вашу красну дівицю Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай підросте?

Маруся колупає піч на знак згоди.

Батько молодої. Що ж ти доню нічого не відповідаєш, чи ти згодна, чи ні? Говори, а людей не держи.

Маруся. Що ж тату й мамо, воля ваша — віддавать чи не віддавать, а мені у вас довіку не жить.

Батько. Так, дочко, сама сватаєшся, а нам і не кажеш, а з чим ти підеш? Напряла? Наткала? Придбала? Чортового батька! А заміж посппіваєш (До старостів). Що ж, добрі люди, уведіть вашого молодого князя. Що там такеє, покажіть на лице. Чи ви, може, прийшли насміятися і тільки?

Староста 1. А як то можна насміятися? Ми люди прошені не на сміх, а казати діло. От вам і покличемо молодого. (До молодшого старости). Піди й гукни, де він є.

(Молодий староста вводить молодого.)

Молодий. Добрий вечір!

Батько молодої. Ну, коли ти наш зять, прошу сісти. Так ось же що ми зробимо: хліб і сіль приймаємо, доброго слова не відцураємось, а за те, щоб ви нас не лякали, що ми передержуєм куницю — красну дівицю, вас пов’яжемо. Чуєш, дочко? Годі піч колупати — давай чим оцих молодців пов’язати, шукай рушники.

Маруся вносить два рушники й хустку на тарілці жениху. Старости перев’язують один одного через плече під ліву руку.

Староста 1. Спасибі свату, і свасі. і молодій княгині, що вона рано вставала і рушники пряла старостам. Візьми ж, батькова дочко, хустку і пошукай у молодого ребра. Ти за нього йдеш, а в нього, може, й ребра немає.

Маруся затикає хустку за пояс Михайлові. Усі троє кладуть на тарілку по грошу й ставлять могорич на стіл.

Староста 1. От і засватали ми вашу Марусю. Ось наш могорич, а ваша закуска.

Читаємо далі:

• Діалоги сватів під час сватання
• Українське сватання
• Право дівчини на сватання
• Особливості заручин
• Українські традиції. Діалоги сватів

(усього голосів: 2, оцінка: 5 з 5)

На весілля прийнято дарувати подарунки – дорогі і не зовсім, великі і маленькі, матеріальні і «повітряні», стильні і непотрібні, практичні і некрасиві, стандартні і неочікувані. Питанням «що дарувати» переймаються гості ще задовго до хвилювань з приводу «що вдягнути». Мучаються, переглядають безліч варіантів і здаючись, запитують у молодих, що ті хочуть отримати. І це вважається нормальним. Нехай, будь ласка. Зараз не про це.

Подарунки в собі несуть зміст сюрпризу, чогось нового, приємного і потрібного. Але життя більш практична річ, ризик отримати однакові речі або зовсім дурні дуже великий. І тому звичним стало для нас знати наперед чого очікувати (принаймні на весілля, адже створюється спільний побут з нуля). А як бути з сюрпризом? Невже, їх не буде? Ні, я не маю на увазі штучні, такі як: несподівані конкурси, їх результати, незвичні тости і т.д. Не хочеться «ліпити» свято, хочеться його створити. То як? Про що я?

А от про що: про подарунки! Подарунки власними руками, якщо хочеш несподіванок, гарного, красивого сюрпризу – створи його сам! Старе як світ прислів’я. І правильне.

Моя поки що не зовсім зрозуміла думка не нова, навпаки, вона є традицією. В Італії прийнято на весілля робити подарунок гостям від молодих. А італійці обожнюють свята і тому в них розбираються. Зробіть подарунок гостям! Це може бути будь-що: розкажіть свою історію кохання у відео спосіб, напишіть маленьку історію і роздайте її кожному запрошеному, винайміть стриптизера (якщо і ви, і ваші гості не будуть проти), поставте незвичний хореографічний танець, проведіть особисто конкурс і подаруйте якусь безглузду і смішну річ, розкажіть про кожного історії, зіграйте на інструменті – вигадайте і оформите це як подарунок – помпезно, вишукано, велично – за вашим смаком.

Тільки одне але: не повинен цей подарунок бути чимось звичним. А навпаки: він тим-то і незвичний, що не входитиме у програму, не вписуватиметься у загальний стиль свята, не пасуватиме вам і тому буде неочікуваним. Нехай він розкриє ваші нові таланти для гостей, відкриє на один раз ваші незнані грані, подарує справжню, приходню, радість. І нехай потім ще довго згадуватимуть ваше свято як захід ексклюзивного характеру.

Читаємо далі:

• Перший танець як казка
• Весілля чи шлюбна ніч?
• Весілля Вконтакті

(усього голосів: 2, оцінка: 5 з 5)

Більшість весільних традицій Англії сформувалися до вісімнадцятого століття. З того часу в основі подружжя лежить все-таки кохання.

Заручини та заручення.

Традиційно заручення вважається лише початком подружніх сосутнків. З моменту, коли хлопець дарує дівчині кільце, вони вважаються парою. Заручини можливо розірвати або продовжити на достатньо довгий термін. Проте, як правило, вони закінчуються весіллям. Нещасливим для зурачин вважається травень. А щасливим днем для походу під вінець у англійців вважається середа.

Весільний кортеж та церемонія.

У церкву прийнято відправлятися у першій половині дня. Наречений, наречена та родичі — на конному екіпажі, молоді чоловіки — на конях. В селах та передмістях друзі нареченого стріляють із рушниць, щоб відігнати злих духів. Першими до священника прямують наречена у супроводі батька, за нею слідує наречений. Батько передає нареченому руку доньки. Після церемонії молода дружина кидає в повітря весільний букет. Вважається, що та з подруг нареченої, яка його підійме, вийде заміж в цьому ж році.

Святкове застілля.

Влаштовують його в домі батьків. Святкування може продовжуватися кілька днів, але не більше тижня. Центр програми — весільний пиріг, який розрізає сама наречена.

Читаємо далі:

• Заручини по-українськи
• Особливості заручин
• Весільні прикмети на щастя (p.1)
• Весільні прикмети на щастя (p.2)
• Благословення молодих

(усього голосів: 1, оцінка: 5 з 5)