Давайте трохи поговоримо про прикраси на весілля і про їх відповідність до сукні.

Мова піде не лише про ювелірні вироби, а й інші, зокрема про живі квіти. Їх можна використати не лише у зачісці, а ще й як бутоньєрку на руку і невеликий віночок на голову (звичайно, якщо ви не використовуєте живі квіти окремо як прикрасу у зачісці). І дружку “прикрасити” тими ж квітами, але іншого тону. Таким чином ви створите ніжний і цнотливий образ.

Тепер про коштовності. Раніше найкращим подарунком нареченого до весілля вважалися діамантові сережки. Разом з весільною сукнею, наречена вперше вдягала діаманти, які до того ніколи не носила. І лише після обряду їй дозволялося вдягати інші діамантові прикраси - кільця, браслети, кулони тощо.

Зазвичай, обручки є простої форми, яка знаменує собою спокійне і щасливе подружнє життя. Золото може бути 14, 18 і 24 карат. Краще за всіх для каблучки підійде перший варіант, бо золото 14 карат є найбільш міцним, 18 - в принципі теж, а от 24 - дуже м’яке і легко дряпається. Вибираючи обручку не плутайте її з перстнем, який дарують на заручини. Також обидві каблучки повинні бути виконані в одному стилі, що є ознакою однакових намірів молодят.

Сукня для вінчання у нареченої відрізнялася від тої, в якій вона гуляла весь день. У церкві не дозволяється відкритих речей і рукавичок на руках, тому на церемонію вінчання обирайте іншу сукню, більш скромну.

Жінки, що виходили заміж вдруге, могли обирати будь-які прикраси для весільного образу. Сукня такої жінки не могла вже бути білого кольору, тому і прикраси добиралися з кольоровим дорогоцінним камінням: сапфіром, смарагдом, топазу і т.д. Дуже часто вдягали на сукню бріолети - ограноване каміння, яке було схоже на велику сльозу і виблискувало від світла свічок. В руках така наречена тримала квіти з білих троянд і конвалій.

Також у старовину сережки носили і чоловіки. Якщо ваш наречений носить сережки, то і йому можна придбати маленький діамант (дууже маленький), який грайливо виблискуватиме на світлі.

Не забувайте: на весіллі наречена не може вдягати годинник.

Однією з останніх модних тенденцій є гравіювання обручок, тому пропоную звернутись до найбільш традиційних фраз:

* Semper Amemus (лат.) - Let Us Love Always (англ.) – Наше кохання буде вічне
* Semper Fidelis (лат.) - Always Faithful (англ.) - Вічно відданий
* Amor Vincit Omnia (лат.) - Love Conquers All (англ.) – Кохання завойовує все
* Mizpah (древ.еврейск.) - God watch between us when we are absent from one another (англ.) - Бог дивиться за нами, коли ми не можемо піклуватися одне одним
* Ani L’dodi V’dodi Li (древ.еврейск.) - I Am Beloved’s and My Beloved is Mine (англ.) - Я кохаю і кохана (ий)
* Il Mio Cuore e il Tuo Per Semper (итал.) - My Heart is Yours Forever (англ.) – Моє серце навіки твоє
* Por Tous Jour (франц., XVв.) - For All Days - (англ.) – На віки вічні
* Mon Coeur Est a Vous (франц., XVв.)- You Have My Heart (англ.) – Ти господар мого серця
* Par Grant Amour (франц., XVв.) - For My Greatest Love (англ.) – Моє велике кохання
* Je T’aime (франц., XVв.) - I love you (англ.) - Я тебе кохаю
* Myn Genyst (немец.)- My Heart (англ.)- Моє серце
* Forever - Назавжди
* Never to Part – Ми одне ціле
* Щасливий(а) тебе кохати
* Візьми моє серце
* Віддаю всього(всю) себе
* Ти в моєму серці

Дякую цікавому ресурсу і блогу

Ще немає схожих статтей.

(усього голосів: 8, оцінка: 4.63 з 5)

Серед статей про босоніжки, весільні приколи, аксесуари і знову босоніжки я геть забула про вічне — про наше традиційне українське весілля. А вічне воно лише тому, бо виправдало себе часом, до нього повертаються й досі і бо воно українське, а значить: найпотаємніше, найнаближеніше до природи нашого краю, найінтимніше, немов тихий плескіт нічної води із сяйвом місяця…

Але про красу української ночі вже написано (і не мною), тож переходимо ближче до теми: чи знаєте ви, що вінчання у церкві ще не дозволяло одруженим жити разом? І це незважаючи на той факт, що церковний синод мав видавати спеціальний указ, по якому молоді після вінчання у церкві могли жити разом! Тож чи був таким уж набожним наш народ? Тому з часом стали святкувати вінчання і весілля разом і тривало святкування три дні. У неділю — весілля і шлюб, в понеділок — придане, а у вівторок — переселення.

У неділю відбувалися основні обряди та ритуали: розплітання коси, приїзд молодого, викуп нареченої, шлюб у церкві, посад, знімання вінка, прощання з рідими, розділ короваю та інші.

Для кращого розуміння усіх традицій, нижче я подам декілька українських традиційних “сленгів”, тобто слів, які зараз практично не використовуються, але збереглися у народному фольклорі і статтях, присвячених йому.

Верч — весільний обрядовий хліб, різновид колача, лежня. Готували його на Поліссі. Слугував здебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозив В. для тещі, а молода — для свекрухи. Форма його була овальною, як і в лежня, однак прикрасами зверху він оздоблювався рідко.

Дивень — обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з’єднували, щоб утворилося замкнене коло. Д. прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, квітів (живих або штучних). Цей хліб здебільшого характерний для Півдня, частково — Полтавщини й Слобожанщини. У деяких районах для Д. взагалі не випікали хлібинку, а обмежувалися гілочками, запеченими на спеціальних рогачиках і прикрашеними стрічками, квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через Д. молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Коли печуть Д., загадують, яке буде у молодих майбутнє подружнє життя. Якщо Д. удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у піч, примовляють: Світи, жар, у печі ясно, печись, дивень, красно: гостям — на велике диво, молодим — на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодім серця та й не зсуши!

Колач — обрядовий хліб. На весіллях, крім короваю, пекли й інше печиво, серед якого К. посідав не останнє місце. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. К. були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Робили й маленькі К. розміром з кулак. На півдні Поділля, Буковині, у Карпатах К. виконували функцію короваю, і їх там випікали багато — для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обміну між родами, для даровизни тощо. У тих районах, де випікали коровай, К. мали допоміжні, менш престижні функції: ними обмінювалися роди, маленькими К. запрошували на весілля; великі дарували на перезві. Аналогічні функції на Півдні виконував дивень, на Поліссі — верч, на Полтавщині та Слобожанщині — лежень. На Херсонщині молода крізь дірку в К. дивилася на молодого, коли він приходив забирати її до себе. К. пекли і на хрестини (Поділля, Карпати), на Паску та Різдво.

Лежень — весільний обрядовий хліб, різновид колача. Проте Л. робили завжди овальним та великим — як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подібно до короваю, прикрашали оздобами з тіста. Л. возили молоді до нової родини: молодий — для тещі, молода — для свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти він лежав на столі перед молодими, чекаючи своєї долі (звідти, мабуть, і його назва). Л. найбільш характерний для Лівобережної України, частково для Півдня.

Шишки — весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста. Розкачували смугу тіста й робили з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортали, перевертали зубцями догори й «підперізували» качалочкою з тіста. Це й були Ш. Виготовляли їх і в інший спосіб — маленькими плетінками на зразок колачиків, у формі пташок чи булочок. Ш. оздоблювали коровай і лежень; ними дарували на застіллі гостей, яким не вистачало короваю, коровайниць, весільну челядь; ними запрошували на весілля. Ш. були чи не єдиною подякою молодої та молодого своїм дружкам і боярам. Отож, ідучи на весілля, гості несли з собою хліб, а верталися зі шматком короваю або Ш.

Терміни запозичено звідси

Читаємо далі:

• Особливості заручин
• Плетіння гільця
• Сватання на Слобожанщині
• Весільні прикмети на щастя (p.2)

(усього голосів: 5, оцінка: 3.8 з 5)

Після традиційної розмови про загублену куницю, як було в прикладі статті про сватання, виводять молоду, яка тримає у руках вінок, загорнутий у хустку. Молодий повинен низько вклонитися своїй коханій, у відповідь на що молода кладе вінок на голову обраного нею коханого. Але кладе вінок поверх шапки, адже з-поміж усіх присутніх лише молодий її не знімає. Тоді старости наказують молодим поцілуватися тричі. Після такого привселюдного поцілунку наречена дістає вишиту хустку і двічі нею махає і на третій раз пов’язує її на пояс.

Після цих урочистей можна благословити молодих. Дружка чи хатній староста молодої (не забуваймо, що сватання відбувається в хаті молодої) бере в одну руку свою палицю, здійнявши її вгору, а в другу руку хустку, що за її кінці мають триматись молоді. Після того він просить батьків молодої дати їм благословення. Тим часом молоді б’ють по три низьких поклони, а батьки дарують їм хліб, зложений з двох однакових буханців з’єднаних докупи, а також сніп жита, символ родючості. Так вони бажають злагоди та щастя своїм дітям. Також у хату приносять з клуні чотири снопи і ставлять по кутах хати, це зветься покрасою. Під час благословення молоді повинні триматися за одну хустку!

А що найцікавіше: після танців та святкового вечора, мати молодої стелить обом ліжко, таким чином визнаючи право жениха залишитись з її донькою. Та я не думаю, що все так наївно. Адже молодий після такої ночі був практично зв’язаний по рукам і ногам, мов, якщо вже спав з донькою, то милий, тобі нема куди подітися, окрім як женитися! Дивує, наскільки ж поєднані були батьки і діти! Навіть у сучасності, що ніби втратила усі моральні принципи та цінності, мало хто б погодився з деякими звичаями, що колись були нормами, як наприклад, видання доказу цнотливості дружини, як приготування ліжка для молодих та багато чого іншого.

Читаємо далі:

• Особливості заручин
• Сватання на Слобожанщині
• Весільні прикмети на щастя (p.2)
• Плетіння гільця
• Хтось знає щось про змовини?

(усього голосів: 4, оцінка: 3.75 з 5)