Весілля і вінчання
Серед статей про босоніжки, весільні приколи, аксесуари і знову босоніжки я геть забула про вічне — про наше традиційне українське весілля. А вічне воно лише тому, бо виправдало себе часом, до нього повертаються й досі і бо воно українське, а значить: найпотаємніше, найнаближеніше до природи нашого краю, найінтимніше, немов тихий плескіт нічної води із сяйвом місяця…
Але про красу української ночі вже написано (і не мною), тож переходимо ближче до теми: чи знаєте ви, що вінчання у церкві ще не дозволяло одруженим жити разом? І це незважаючи на той факт, що церковний синод мав видавати спеціальний указ, по якому молоді після вінчання у церкві могли жити разом! Тож чи був таким уж набожним наш народ? Тому з часом стали святкувати вінчання і весілля разом і тривало святкування три дні. У неділю — весілля і шлюб, в понеділок — придане, а у вівторок — переселення.
У неділю відбувалися основні обряди та ритуали: розплітання коси, приїзд молодого, викуп нареченої, шлюб у церкві, посад, знімання вінка, прощання з рідими, розділ короваю та інші.
Для кращого розуміння усіх традицій, нижче я подам декілька українських традиційних “сленгів”, тобто слів, які зараз практично не використовуються, але збереглися у народному фольклорі і статтях, присвячених йому.
Верч — весільний обрядовий хліб, різновид колача, лежня. Готували його на Поліссі. Слугував здебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозив В. для тещі, а молода — для свекрухи. Форма його була овальною, як і в лежня, однак прикрасами зверху він оздоблювався рідко.
Дивень — обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з’єднували, щоб утворилося замкнене коло. Д. прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, квітів (живих або штучних). Цей хліб здебільшого характерний для Півдня, частково — Полтавщини й Слобожанщини. У деяких районах для Д. взагалі не випікали хлібинку, а обмежувалися гілочками, запеченими на спеціальних рогачиках і прикрашеними стрічками, квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через Д. молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Коли печуть Д., загадують, яке буде у молодих майбутнє подружнє життя. Якщо Д. удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у піч, примовляють: Світи, жар, у печі ясно, печись, дивень, красно: гостям — на велике диво, молодим — на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодім серця та й не зсуши!
Колач — обрядовий хліб. На весіллях, крім короваю, пекли й інше печиво, серед якого К. посідав не останнє місце. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. К. були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Робили й маленькі К. розміром з кулак. На півдні Поділля, Буковині, у Карпатах К. виконували функцію короваю, і їх там випікали багато — для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обміну між родами, для даровизни тощо. У тих районах, де випікали коровай, К. мали допоміжні, менш престижні функції: ними обмінювалися роди, маленькими К. запрошували на весілля; великі дарували на перезві. Аналогічні функції на Півдні виконував дивень, на Поліссі — верч, на Полтавщині та Слобожанщині — лежень. На Херсонщині молода крізь дірку в К. дивилася на молодого, коли він приходив забирати її до себе. К. пекли і на хрестини (Поділля, Карпати), на Паску та Різдво.
Лежень — весільний обрядовий хліб, різновид колача. Проте Л. робили завжди овальним та великим — як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подібно до короваю, прикрашали оздобами з тіста. Л. возили молоді до нової родини: молодий — для тещі, молода — для свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти він лежав на столі перед молодими, чекаючи своєї долі (звідти, мабуть, і його назва). Л. найбільш характерний для Лівобережної України, частково для Півдня.
Шишки — весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста. Розкачували смугу тіста й робили з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортали, перевертали зубцями догори й «підперізували» качалочкою з тіста. Це й були Ш. Виготовляли їх і в інший спосіб — маленькими плетінками на зразок колачиків, у формі пташок чи булочок. Ш. оздоблювали коровай і лежень; ними дарували на застіллі гостей, яким не вистачало короваю, коровайниць, весільну челядь; ними запрошували на весілля. Ш. були чи не єдиною подякою молодої та молодого своїм дружкам і боярам. Отож, ідучи на весілля, гості несли з собою хліб, а верталися зі шматком короваю або Ш.
Терміни запозичено звідси
Читаємо далі:
Якщо вам сподобалась саття — натисніть на цю кнопочку. Дякую!
(усього голосів: 5, оцінка: 3.8 з 5)А ще ви просто можете приєднатись до моєї групи Вконтакті, тематичної сторінки на Facebook та зафоловити мене у Твіттері :)
